Ковальство

Історія художнього ковальства налічує тисячі років, але на Русі це мистецтво поширилося лише у X–XII століттях. Тоді коваль був найшановнішою людиною у суспільстві. Вважалося, що він володіє магічними здібностями і є лицарем духу.

Археологи нараховують близько 150 видів предметів виконаних ковалями. В період до VІІІ ст. нараховувалися до 16 спеціальностей майстрів по металу: замочники, голечники, дровники, ножівників та інших, які діставали свої назви від назв предметів, що їх вони виготовляли.

Давньоруські ковалі методом художнього кування виготовляли замки, мечі, шоломи, кольчуги, бойові знаряддя, персні, браслети, елементи кінної збруї тощо. Вони володіли всіма прийомами вільного ковальства, зварювання, термічної обробки, чорної пайки міддю.

Треба відмітити, що вироби ковалів не тільки ті, які служили прикрасами костюма (перстні, пряжки, защіпки, браслети) або прикрасами кінської зброї, але й: оковки, петлі на малі та великі скрині, дверні замки, мечі, шлеми, бойові топірці, різноманітні побутові знаряддя, і інші металеві ковані вироби за своїми високими художніми якостями сучасними мистецтвознавцями відносяться до області декоративно-прикладного мистецтва і розглядаються як художній твір.

Основні прийоми вільного ковальства, відомі з глибокої давнини, збереглися до наших днів – це прості операції: витяжка, усадка, рубання, пробивка отворів, згинання, скручування, зварювання, насікання малюнку.

Всі ці операції виконувалися ручником на наковальні, використовуючи її окремі частини, або з приміненням допоміжних інструментів: зубила, пробійника і т. д.

При цьому кожен коваль знав особливості обробки різних сортів сталі, численні хитрощі і секрети, відомі іноді тільки йому самому.

У XVII-XVIII століттях художню ковку почали активно використовувати в архітектурі. Тоді ковалі взялися виготовляли великі та малі огорожі дворово-паркових ансамблів.

У XVIII—XIX ст. майже в кожному селі були розташовані, як правило на околиці, кузні — звичайно зрубні, вкриті гонтом або дошками будівлі, у яких були горно, закріплене на вертикальній колоді кувадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив`язування коней, коли їх підковували. Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників та ін. Наприкінці XIX ст. з`явилися гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо.

Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля (горіння підсилювалося роздмухуванням полум`я за допомогою міхів), далі брав кліщами залізо, клав його на кувадло та бив по ньому молотом, падаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов`язки молотобійця. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для загартування.

Робота коваля була і залишається важкою, тому нею переважно займаються чоловіки. Мистецтво приборкувати метал формує світогляд коваля, зміцнює дух і запалює серце.

Ковальство як вид мистецтва впевнено проходить крізь сивину віків, але при цьому досі не втрачає своєї первісної краси.