Складне безсполучникове речення

Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за допомогою інтонації — без сполучників і сполучних слів, називається складним безсполучниковим.

У складному безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв'язки. Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють на:

речення з відносно рівноправними, незалежними одна від одної частинами: На білу гречку впали роси, веселі бджо­ли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли (М. Рильський); між такими частинами існує зв'язок, близький до сурядного; вони, як і складносурядні речен­ня, можуть мати спільний член: При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему! (Леся Українка);

речення з відносно залежними частинами, одна з яких по­яснює, доповнює іншу: Будеш сіяти з сумом — вродить печаль (М. Стельмах); між такими частинами існує зв'я­зок, близький до підрядного; їх, щоправда не завжди, мож­на перетворювати на складнопідрядні речення: Якщо будеш сіяти з сумом, то вродить печаль.

Складні безсполучникові речення з відносно рів­ноправними частинами можуть виражати:

а) одночасність подій: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість); такі речення становлять незамкнений ряд, предикативні частини в них можна переставляти місцями;

б) послідовність подій: Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув як на пуп (І. Котляревський). Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло ора­
ча в поле (М. Коцюбинський); такі речення так само становлять незамкнений ряд, але предикативні частини в них не можна переставляти місцями;

в) рівнозначність подій (у поетичному мовленні): Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами (Т. Шевченко). Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала (Ю. Федькович); такі ре­
чення, як правило, мають однотипну, паралельну побудову і становлять замкнений ряд.

Складні безсполучникові речення з відносно за­лежними частинами об'єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять замкнений ряд.

Вони найчастіше виражають:

а) причиново-наслідкові відношення: Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість). Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне (П. Тичина). Людство не усвідомить себе як єдине ціле — не буде йому добра (О. Гончар);

б) умовно-часові відношення: Минали дні — брат не по­вертався. Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий (З тв. О. Десняка). Зрубав дерево — посади два (Нар. творчість). Трапиться слово зрадливе — геть його, сину, гони! (Б. Олійник);

в) з'ясувально-доповнювальні відношення: Наука — не -> пиво: в рот не наллєш (Нар. творчість). Всім же ясно, навіть дітям: земля велика (О. Довженко). Коло примерклого багаття точиться некваплива бесіда — кож­не докидає до її повільного вогню по слову, по двоє (Є. Гуцало);

г) зіставно-протиставні відношення: Не русалонька блукає — то дівчина ходить (Т.Шевченко). Ми вийшли з льоху — чи вернемось у льох?/ З тюрми ж ми вийшли —
й знову у тюрму?! (і. Драч). Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото (Є. Дудар).

Нерідко, особливо в описах, безсполучниковим зв'язком об'єднуються кілька предикативних частин, між якими мо­жуть існувати різні відношення. Наприклад, у реченні Вони пристали до старої-престарої — хтозна-яких часів — греблі, — тільки дві чи три палі чорніли у воді, в глибині, певно, тут колись був міст, сама гребля осунулася, поросла бур'янами, травою — ледве вгадувалася (Ю. Мушкетик) таких частин п'ять: друга, третя й четверта частини уточнюють образ, названий у першій {стара-престара гребля), остання — висно­вок, узагальнення з повідомлення, що міститься в четвертій частині.
Складні безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому.

У складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє інтонація — саме завдяки їй передаються різні відтінки зв'язку між окремими частинами складного речення. На письмі інтонація відображається за допомогою розділових знаків: коми, крапки з комою, двокрапки, тире.

Розділові знаки в складному безсполучниковому реченні

Кома ставиться між відносно рівноправними частинами складного безсполучникового речення: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар. творчість). Небо про­різали вогняні стріли, ударив грім, на пильних дорогах знявся ви­хор, закрутився клубком і помчав у жита (О. Десняк).

Крапка з комою ставиться між відносно рівноправними частинами складного безсполучникового речення, якщо ці ча­стини далекі за змістом або мають свої розділові знаки: Дощ давно вже перестав; хмари розійшлися; виплив ясний місяць, за­глянув у вікна, а на долівці й по стінах розмальовував чудні якісь узори (Панас Мирний). Дощ поступово затихає; навколо світ­лішає (Ю. Збанацький).

Часом і в таких реченнях ставляться лише коми: Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки (Ю. Яновський).

Двокрапка ставиться між двома відносно нерівноправними частинами складного безсполучникового речення, якщо друга частина:

а) виражає причину того, про що повідомляється в першій частині (до неї можна поставити питання ч о м у?, а перед нею — вжити сполучник бо): Не кидай іскри в солому, і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість). Вже пахло морем: ось-ось воно мало з'явитися із-за обрію (О. Гончар). Ще не вмерла Україна, але може вмерти: ви самі її, ледачі, ведете до смерті! (Б. Грінченко);

б) доповнює або розкриває зміст першої частини (до неї можна поставити питання що? а що саме? який? як? і що побачи

в): Мені відкрилась істина печальна: життя зникає, як ріка Почайна (Л. Костенко). Поглянь у себе: море там вирує, міниться і грає (Л. Горлач).

Але якщо хочуть інтонаційно виділити другу частину, тоді ставлять не двокрапку, а тире: Не копай іншому яму — сам упадеш (Нар. творчість). На ярмарку почуто поміж людом — Устима вбито (Марко Вовчок).

Тире ставиться між двома відносно нерівноправними час­тинами безсполучникового складного речення, якщо:

а) перша частина вказує на час або умову того, про що мовиться в другій (перед першою частиною можна, як правило, поставити сполучники коли, якщо, хоч): У товаристві лад — усяк тому радіє (Л. Глібов). Гаї шумлять — я слухаю. Хмарки біжать — милуюся (П. Тичина);

б) друга частина виражає наслідок або висновок із того, про що мовиться в першій (до неї можна поставити питанняі який наслідок? і шо це означає?): Танцюють зорі — на мороз чималий показують (М. Рильський). Вже купол на Аскольдовій Могилі зійшов хрестом — розцвів золотоквіт! (Р. Лубківський);

в) зміст обох частин зіставляється або протиставляється (між ними можна поставити сполучники а, наче): Лю­бов і надія не в зорях, не в морі — між людьми поради питати!(Леся Українка). Гляне — холодною водою обіллє (Марко Вовчок).
Проте іноді там, де за правилами в складному безсполуч­никовому реченні мало б стояти тире, ставляться й коми: Годинник не тенька дзвінко, в кімнаті моїй тишина (В. Сосюра). Літо дбає, зима поїдає (Нар. творчість).