ПОЛІТИКА «ВОЄННОГО КОМУНІЗМУ»

«Воєнний комунізм» — внутрішня політика Радянської держави в умовах Громадянської війни, спрямована на подолання економічної кризи. 

Воєнний комунізм

Вона спиралася на теоретичні уявлення про можливість безпосереднього запровадження комунізму. Основні риси політики включали:

• націоналізацію всієї великої та середньої промисловості, а також більшої частини дрібних підприємств;
• продовольчу диктатуру, продрозкладку, прямий продуктообмін між містом і селом; 
• заміну приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класовою ознакою (карткова система); 
• натуралізацію господарських відносин; 
• загальну трудову повинність; 
• зрівнялівку в оплаті праці; 
• військово-наказову систему управління всім життям суспільства.
• Після закінчення війни численні виступи робітників і селян проти політики «воєнного комунізму» засвідчили її повний крах. У 1921 році було запроваджено нову економічну політику (НЕП).

ВНК

Всеросійська надзвичайна комісія (ВНК, рос. ВЧК) — спеціальний орган Радянської держави в 1917–1919 роках, створений для боротьби з контрреволюцією і саботажем. Утворена на чолі з Ф. Е. Дзержинським відповідно до постанови РНК РРФСР від 7 (20) грудня 1917 року. Збройні виступи контрреволюції проти Радянської влади, загострення класової боротьби, посилення підривної діяльності змовників, саботажників і спекулянтів змусили радянську державу створити спеціальний орган для придушення «ворогів трудящих».

На ВНК покладалися завдання припинення та ліквідації контрреволюції й саботажу, передача справ саботажників і контрреволюціонерів до суду Військово-революційного трибуналу, розробка заходів для боротьби з ними, а також протидія спекуляції, посадовим злочинам тощо. У 1918 році були створені місцеві органи ВНК: губернські, повітові (скасовані в січні 1919 року), транспортні, фронтові та армійські НК (рос. ЧК). Положення про ВНК і її місцеві органи затвердив ЦВК РРФСР 28 жовтня 1918 року.

Спочатку органи ВНК не мали права безпосередньо застосовувати каральні заходи, але в лютому 1918 року ВНК отримала право, поряд із передачею справ до трибуналу, безпосередньо розстрілювати шпигунів, диверсантів та інших активних «ворогів революції». У 1919 році відповідно до постанови ВЦВК винесення вироків за всіма справами ВНК передали трибуналам. За ВНК зберігалося право безпосереднього застосування покарань лише в місцевостях, оголошених на воєнному стані, і лише за злочини, зазначені в постанові про запровадження воєнного стану, а також для припинення збройних контрреволюційних або бандитських виступів.

IX Всеросійський з’їзд Рад, відзначивши заслуги органів ВНК у справі охорони й зміцнення завоювань революції, ухвалив рішення про звуження компетенції ВНК та її реорганізацію. 6 лютого 1922 року ВЦВК, розглянувши це питання, постановив створити при НКВС Державне політичне управління (ДПУ).

ПРОДРОЗВЕРСТКА

Продрозкладка (продовольча розкладка) — система заготівель сільськогосподарських продуктів, що полягала в обов’язковій здачі селянами державі за твердими цінами всіх надлишків (понад встановлені норми на особисті та господарські потреби) хліба й інших продуктів. Застосовувалася Радянською державою в період Громадянської війни 1918–1920 років.

У 1918 році центр Радянської Росії був відрізаний від найважливіших сільськогосподарських районів країни. Запаси хліба танули. Міське та найбідніше сільське населення голодувало. Для задоволення мінімальних потреб Радянський уряд був змушений увести найсуворіший облік продовольчих надлишків, переважно в заможній частині села, яка прагнула зруйнувати державну хлібну монополію і зберегти свободу торгівлі. У тих умовах продрозкладка була єдино можливою формою заготівлі хліба.

Декретом РНК від 11 січня 1919 року продрозкладку запровадили на всій території Радянської Росії, а згодом — в Україні й Білорусі (1919 року), Туркестані та Сибіру (1920 року). Відповідно до постанови Наркомпроду від 13 січня 1919 року державні планові завдання обчислювали на основі губернських даних про розмір посівних площ, урожайність і запаси минулих років. У губерніях розкладка здійснювалася по повітах, волостях, селищах, а потім між окремими селянськими господарствами. Збір продуктів проводили органи Наркомпроду та продзагони за активної допомоги комбідів і місцевих Рад.

Продрозкладка була вираженням продовольчої диктатури більшовиків. Спочатку вона поширювалася на хліб і зернофураж. Під час заготівельної кампанії 1919–1920 років охопила також картоплю, м’ясо, а до кінця 1920 року — майже всі сільськогосподарські продукти. У 1918–1919 роках зібрали 107,9 млн пудів хліба та зернофуражу, у 1919–1920 роках — 212,5 млн пудів, у 1920–1921 роках — 367 млн пудів. Продрозкладка дозволила вирішити життєво важливу проблему планового постачання продовольством Червоної армії, міських трудящих, а також забезпечення сировиною промисловості.

Із розширенням заготівель через продрозкладку звужувалися товарно-грошові відносини (вільний продаж хліба й зерна було заборонено). Продрозкладка наклала відбиток на всі сторони господарських взаємин між містом і селом, ставши одним із ключових елементів системи «воєнного комунізму».

Із закінченням Громадянської війни продрозкладка вже не відповідала інтересам соціалістичного будівництва, гальмувала відновлення народного господарства, заважала піднесенню продуктивних сил. У сільському господарстві скорочувалися посівні площі, знижувалися врожайність і валові збори. Подальше збереження продрозкладки спричиняло невдоволення селян, а в деяких районах — відкриті заколоти. З переходом до нової економічної політики продрозкладку в березні 1921 року за рішенням X з’їзду РКП(б) замінили продподатком.