ПРОМИСЛОВА РЕВОЛЮЦІЯ

Промислова революція або промисловий переворот — система економічних і соціально-політичних змін, у яких знайшов вираження перехід від заснованої на ручній праці мануфактури до великої машинної індустрії. 

Початок промислового перевороту — винахід і застосування робочих машин, а завершення — виробництво машин машинами, тобто розвиток машинного виробництва, заснованого на широкому використанні машинної техніки. Промисловий переворот дає могутній поштовх капіталістичному усуспільненню виробництва; в умовах фабричної системи кооперативний характер процесу праці диктується природою самого знаряддя праці. Багато роздроблених процесів виробництва зливаються в один суспільний продуктивний процес.
Промисловий переворот у Російській імперії, і зокрема в Україні, мав істотні відмінності від аналогічних процесів у Західній Європі й Північній Америці. До його особливостей належать:

• 1) перевага іноземного капіталу в інвестуванні промисловості (90 % від загальної кількості капіталів);
• 2) високий ступінь концентрації виробництва (відразу створювалися великі підприємства з великою кількістю робітників);
• 3) високі темпи промислової революції (на Заході вона розтягувалася в середньому на півстоліття, у Донбасі промисловий переворот був здійснений за 20 років);
• 4) велика роль держави в підтримці й заохоченні приватних підприємців;
• 5) нерівномірність економічної модернізації (поєднання сучасно го промислового виробництва в осередках індустріалізації з дуже відсталими, архаїчними формами господарювання в сусідніх з ними районах);
• 6) дешева робоча сила.

Як і в інших країнах, промисловий переворот у Росії почався з будівництва широкої мережі залізниць. В Україні перша залізниця завдовжки 219 верст була прокладена між Одесою і Балтою в 1865— 1871 рр. з метою прискорення транспортування хліба із зернових
господарств Півдня в одеський порт. У 1869 р. була побудована Курсько-Харківсько-Азовська залізниця, у 1870 р. — Курсько-Київська, а ще через рік потяги пішли по лінії Київ — Одеса. У 1879 р., коли була відкрита Донецька залізниця, загальна довжина залізниць в Україні досягла 4,5 тис. верст.

У 1880—1884 рр. будувалася Катерининська залізниця, що зв’язала Донецький промисловий район із Криворіжжям. Незабаром залізниці надійно з’єднали всі великі міста й промислові центри Укра їни як між собою, так і з російськими центрами. До кінця сторіччя їхня загальна довжина виросла до 8,41 тис. верст. У міру того як з України в Росію йшли сільськогосподарські продукти й промислова сировина, а у зворотному напрямку у величезній кількості надходили російські готові вироби, економіка України почала все більше інтегруватися в економіку імперії.

Новий поштовх був даний розвиткові водного транспорту, як річкового, так і морського. У другій половині XIX ст. перевезення вантажів у басейні Дніпра збільшилося в 10 разів. Для стимулювання росту чорноморського торговельного флоту царський уряд надав Російському товариству пароплавства й торгівлі п’ятирічну пільгу на придбання кораблів за кордоном без сплати ввізного мита. Створювалися акціонерні товариства й компанії судновласників. На ріках України наприкінці XIX ст. плавало 220 суден, а до портів Азовського та Чорного морів було приписано 280 пароплавів. Через азово-чорно морські порти Україна була пов’язана практично з усіма морськими державами світу.

Початок 70'х років ХІХ ст. позначився будівництвом двох пер ших на Півдні України приватних металургійних заводів — Юзів- ського й Сулинського. Ще в 1866 р. царський уряд передав концесію на будівництво рейкового заводу князеві Кочубеєві. Через те що в князя не виявилося достатньо капіталів, він перевідступив право на концесію англійському підприємцеві Джону Джеймсу Х’юзу (у нас його називали Юзом). Останній у 1867 р. заснував «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного, сталевого та рейкового ви робництва». Від царського уряду Юз одержав казенні землі на березі ріки Кальміус у Бахмутському повіті Катеринославської губернії з кам’яновугільними й залізорудними родовищами, кілька позичок на досить вигідних умовах і обіцянку премії в 1,5 млн карбованців за виготовлення рейок протягом перших десяти років.

У 1869 р. Юз почав будівництво заводу й робочого селища, названого Юзівкою (нині Донецьк). У 1872 р. на Юзівському металургій ному заводі почалася регулярна виплавка чавуну. Саме тут уперше в Російській імперії було налагоджене коксове виробництво і прокат рейок.
Зростання кам’яновугільної і металургійної промисловості сприяло розвиткові металообробного виробництва. Виникли ливарно-меха нічні заводи в Юзівці й у Дебальцевому, сталепрокатні й машинобудівні заводи в Костянтинівці, Горлівці, казановий завод у Таганрозі. Най більшим машинобудівним підприємством був Луганський паровозобудівний завод, побудований наприкінці 90'х років XIX ст. німецьким підприємцем Гартманом; саме там, у Луганську, знаходився великий казенний патронний завод. Великий паровозобудівний завод був також у Харкові. У Києві в 90'ті роки працювало 8 машинобудівних заводів, на яких було встановлено 14 парових двигунів. Росло суднобудування. Якщо в 1861 р. кораблебудівники Херсона спустили на воду 10 суден різних типів, то в 1890 р. — уже 82 судна. У 1897 р. почав працювати великий суднобудівний завод у Миколаєві.

Хімічна промисловість була представлена содовими заводами в Лисичанську й поблизу Слов’янська. Там у 1900 р. вироблялося 63 % усієї (у Російській імперії) соди. Донбас давав кухонну сіль, що добувається рудниковим способом у районі Бахмута (нині Артемівськ), кислоти, скло й скляні вироби. Біля Микитівки знаходилося єдине в імперії підприємство з виробництва ртуті.
Швидкими темпами розвивалися харчова й легка промисловість. У 1887 р. виник синдикат цукропромисловців, що об’єднав 91 % усіх цукрових заводів і контролював виробництво й збут цукру в усій Україні. До кінця XIX ст. виробництво цукру виросло в 5 разів; українські заводи давали приблизно 84 % усієї цукрової продукції Російської імперії. У борошномельному виробництві парові млини приходять на зміну традиційним вітряним і водяним млинам. У Харківській, Київській і Подільській губерніях росло виробництво лікеро-горілчаної продукції.

Розвиток капіталізму призвів до комерціалізації сільського господарства. Невеликому прошаркові дворянства разом з підприємця ми з інших станів удалося перетворити свої маєтки на великі агропід приємства, що поставляли продукцію на імперський і закордонний ринки. До початку XX ст. на частку України припадало 90 % основного експортного продукту імперії — пшениці. На Правобережжі зростало виробництво цукрового буряка, а на Лівобережжі цінною товарною культурою залишався тютюн, що покривав 50% усього виробництва в імперії.

Значна частина української сільськогосподарської продукції над ходила на російські ринки. Вивозили, насамперед, зерно, цукор, тютюн, овочі, фрукти й продукцію тваринництва. Крім того, із промислових регіонів в усі частини імперії йшли вагони з вугіллям, рейками, залізом, чавуном, сталлю й іншими промисловими товарами. У свою чергу з Росії в Україну ввозили машини, текстиль, мета леві й хімічні вироби, лісоматеріали, природний газ, мазут і нафту. Через азовські й чорноморські порти, а також сухопутні митниці активний торговельний обмін відбувався й із закордонними країнами.

За період з 1863 р. по 1897 р. населення десяти українських губерній збільшилося з 13,4 млн чоловік до 23,4 млн чоловік. З них робітників з їхніми родинами було 4 млн чоловік, або 17 %; дрібних торговців, кустарів, ремісників — 6,7 млн, або 29 %; представників великої буржуазії, поміщиків, вищих чиновників й інтелігенції — 585 тис., або 2,5 %.

До найважливіших соціальних наслідків промислової революції слід віднести появу двох нових класів у суспільстві — промислового пролетаріату та промислової буржуазії, зміну національного скла ду населення, виникнення так званого «робітничого питання» (початок боротьби пролетаріату за свої права), наростання революційно демократичного руху.