РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1791 рр.

Турецький уряд, незадоволений експансією Росії в Північне Причорномор’я та на Кавказі, вирішив узяти реванш за минулі поразки. 5 серпня 1787 р. він передав російському послові в Стамбулі ультиматум із вимогами: 1) повернути Туреччині Крим; 2) анулювати всі попередні російсько-турецькі договори; 3) відмовитися від заступництва Грузії. 

Не дочекавшись передачі цього ультиматуму до Петербурга, султан Абдул-Гамід I оголосив Росії війну.

Плани турків передбачали висадку десанту в Криму та Херсоні, а потім наступ турецьких і татарських військ із Молдавії та Криму в Україну. Г. Потьомкін пропонував імператриці спочатку захопити турецьку фортецю Очаків, потім оволодіти територією між Південним Бугом і Дністром, а звідти вести наступ на Балкани. Після початку війни в Україні сформували дві армії: Катеринославську (75–80 тис. осіб) під командуванням Потьомкіна та Українську (35–40 тис. осіб) під командуванням П. Рум’янцева. Для оборони Криму та дій на Кубані створили Кримсько-Кубанський корпус чисельністю 25–30 тис. осіб. Чорноморський флот поділили на дві ескадри: Севастопольську (для захисту Криму) та Лиманську (для захисту Херсона). Союзником Росії виступила Австрія.

Не зупиняючись детально на ході воєнних дій, відзначимо, що кампанія 1787 р. пройшла без великих боїв; єдиною помітною подією став розгром російськими військами під командуванням О. Суворова турецького десанту на Кінбурнській косі. У 1788 р. бойові дії велися переважно на морі. Лиманська ескадра під командуванням принца Нассау-Зігена та американського корсара П. Джонса завдала поразки турецькому флоту в бою під Очаковом, а Севастопольська ескадра під командуванням контр-адмірала графа М. Войновича витримала бій із турецьким флотом біля острова Фідонісі поблизу гирла Дунаю (у цьому бою особливо відзначився бригадир Ф. Ушаков — майбутній прославлений російський флотоводець).

У 1789 р. обидві російські армії в Україні об’єднали в одну під командуванням фельдмаршала Г. Потьомкіна. Він планував оволодіти всією Бессарабією та вийти до Дунаю в районі Ізмаїла. Таврійський корпус П. Каховського зосередили в Криму, а дивізія П. Ферзена мала прикривати Херсон і Кінбурн. У Бессарабії найвизначніші перемоги здобув російсько-австрійський корпус під командуванням О. Суворова: влітку він розгромив турків під Фокшанами, а восени — на річці Римник. На думку військових фахівців, якби російською армією командував Суворов, а не Потьомкін, війна могла б завершитися переможно вже в 1789 р.

Кампанія 1790 р. відзначилася двома морськими боями (у Керченській протоці та біля острова Тендра), в яких новий командувач Чорноморського флоту Ф. Ушаков завдав поразки турецькому флоту під командуванням алжирського пірата Хусейн-паші, а також блискучим штурмом Ізмаїла військами О. Суворова. У цій операції брали участь 6300 козаків Єлисаветградського, Катеринославського єгерського, Стародубського, Ніжинського, Київського карабінерних, Павлоградського та Сумського легкокінних полків.

У складі Дунайської військової флотилії активно діяло «військо вірних чорноморських козаків», сформоване з колишніх запорожців ще в 1788 р.

У 1791 р., утративши надію на перемогу, турецький уряд змушений був розпочати мирні переговори з Росією. 29 грудня 1791 р. в Яссах уклали мирний договір, який підтверджував умови Кючук-Кайнарджийського договору 1774 р. та Акт 1783 р. про приєднання Криму й Кубані до Росії. Південно-західний кордон Російської імперії перенесли з Південного Бугу на Дністер, Туреччина відмовилася від претензій на фортецю Очаків і Грузію, а також визнала право російського військового флоту борознити Чорне море.