Самойлович Іван (рік народження невідомий — 1690) — гетьман Лівобережної України в 1672–1687 роках. Народився в родині священика С. Самойловича в Ходоркові на Житомирщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Службу в козацькому війську розпочав як військовий писар.
Згодом був веприцьким сотником Гадяцького полку, а також красноколядинським сотником (1665 року) Чернігівського полку. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана І. Брюховецького, зокрема в 1663 році їздив із посольством до Москви.
Отримав звання значкового товариша. Брав участь у повстанні 1668 року, виступаючи проти московської політики в Україні. Після загибелі гетьмана І. Брюховецького приєднався до наказного гетьмана Д. Многогрішного та отримав царське прощення. У 1668–1669 роках був наказним полковником і полковником Чернігівського полку. Після обрання гетьманом Д. Многогрішного став генеральним суддею (1669–1672 роки). Брав участь у старшинській змові проти гетьмана Д. Многогрішного. На старшинській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 року був обраний гетьманом і утримував гетьманську булаву протягом 15 років.
Самойлович боровся проти гетьмана П. Дорошенка, намагаючись об’єднати під своїм управлінням Правобережну та Лівобережну Україну. На початку 1674 року разом із царським воєводою Г. Ромодановським на чолі козацьких і стрілецьких полків здійснив похід на Правобережну Україну. На Переяславській раді 17 березня 1674 року Самойловича обрали гетьманом усієї України, однак фактичне об’єднання Правобережної та Лівобережної України відбулося лише після зречення П. Дорошенка від гетьманства 19 жовтня 1676 року. Унаслідок Чигиринських походів 1677 і 1678 років та укладення Бахчисарайського мирного договору 1681 року Самойлович утратив владу над Правобережною Україною (південна Київщина, Брацлавщина та Поділля залишилися під контролем Ю. Хмельницького).
Самойлович негативно ставився до «Вічного миру» 1686 року, який остаточно закріпив поділ України між Річчю Посполитою та Московським царством.
У період його правління Українська православна церква втратила свою незалежність і в 1686 році була підпорядкована Московському патріархату. Самойлович виступав за сильну гетьманську владу, яку намагався зробити спадковою. За його правління внаслідок масового переселення правобережного населення на Лівобережжя поступово відроджувалося економічне життя Гетьманщини. Розширювалася внутрішня й зовнішня торгівля, розвивалися ремесла та промисли. З’являлися нові промислові підприємства — рудники, селітрові, скляні й поташеві заводи, млини, винокурні тощо.
Авторитарний стиль правління Самойловича, високі податки на утримання московських гарнізонів і регулярних військ у Гетьманщині, які важким тягарем лягали на місцеве населення, викликали невдоволення як козацької старшини, так і рядового козацтва. Старшинська верхівка почала надсилати цареві доноси на гетьмана, звинувачуючи його в зловживанні владою, таємних зв’язках із Кримським ханством і військовій зраді. Улітку 1687 року, скориставшись невдачею спільного походу московської армії (100 тис. осіб) і українського козацького війська (50 тис. осіб) на Крим, старшина звинуватила Самойловича в провалі кампанії та звернулася до царського уряду з проханням усунути гетьмана від влади. 23 липня 1687 року ставку гетьмана оточили російські полки. На козацькій раді на річці Коломак Самойловича відсторонили від гетьманства, заарештували й разом із сином Яковом відправили до Москви, а звідти — на заслання до Сибіру. Помер у Тобольську в 1690 році.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Історія України, ГЕТЬМАН І., культура.