ГЕТЬМАН І. МАЗЕПА

Мазепа Іван Степанович (20 березня 1639 — 21 вересня (2 жовтня) 1709) — гетьман України (1687–1709). Народився в с. Мазепинці на Київщині в українській шляхетській родині. Точна дата народження достеменно невідома, дослідники наводять різні припущення: М. Костомаров — 1629 р., Ф. Уманець — близько 1633 р., М. Андрусяк — 20 березня 1632 р., А. Єнсен — близько 1638–1645 рр., І. Борщак — близько 1640 р.

 За сучасними даними, найімовірнішою датою народження вважається 20 березня 1639 р. Навчався в Києво-Могилянській академії, а також в єзуїтському колегіумі у Варшаві (за іншими даними — у Полоцьку).

У 1656–1659 рр. перебував за кордоном, де в Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію та іноземні мови. Після повернення в 1659–1663 рр. служив при дворі польського короля Яна II Казимира, виконуючи дипломатичні доручення, зокрема був послом до правобережного гетьмана П. Тетері. У 1663 р. повернувся в Україну. Під час боротьби за гетьманську булаву підтримував П. Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної корогви козаків. Завдяки своїм здібностям незабаром став генеральним писарем. У 1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами П. Дорошенком та І. Самойловичем. Прямуючи з дипломатичною місією до Криму й Туреччини, був захоплений у степу кошовим отаманом Запорізької Січі І. Сірком і переданий лівобережному гетьману І. Самойловичу.

У 1682 р. Мазепа обійняв посаду генерального осавула в уряді лівобережного гетьмана. Як представник Гетьманщини часто брав участь у переговорах між Московією, Кримським ханством, Османською імперією та Річчю Посполитою. Після невдалого першого Кримського походу російських військ під проводом князя В. Голіцина (1687 р.) гетьмана І. Самойловича звинуватили в державній зраді, позбавили гетьманства та заслали до Сибіру. 25 липня 1687 р. на Коломацькій раді Мазепу обрали гетьманом України. Отримавши гетьманську булаву, Мазепа прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі — Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя, Слобожанщину. Він планував створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Для цього гетьман сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права та привілеї. Це викликало невдоволення козацьких низів, селян і міщан. Низка заходів Мазепи, спрямованих на захист козаків (універсал 1691 р.), міщанства (охоронні універсали містам), селян (універсал від 28 листопада 1701 р. про обмеження панщини двома днями на тиждень) і духовенства (універсали 1690–1694 рр. про підтвердження прав Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів), не усунула соціальних суперечностей і не сприяла консолідації українського суспільства.

Гетьман намагався використовувати свій вплив на Петра I та зв’язки з московськими вельможами для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки активно брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Туреччиною. У 1700 р. Мазепа став другим кавалером ордена Андрія Первозванного, заснованого Петром I. У 1703 р. польський король Август II Фридерік нагородив його орденом Білого Орла, а в 1707 р. імператор Йосиф I дарував гетьману титул князя Священної Римської імперії. У перші роки Північної війни (1700–1721 рр.) між Росією та Швецією царський уряд посилив експлуатацію ресурсів Гетьманщини. Уже в 1700 р. до Прибалтики для бойових дій проти шведів відправили загін із 17 тис. козаків. Зросли фінансові витрати Гетьманщини, зокрема через збільшення податків, що викликало невдоволення козацької старшини та гетьманського уряду. У 1704 р. за вказівкою Петра I Мазепа наказав козацькому війську взяти під контроль українські землі, що перебували під владою Речі Посполитої, поширивши владу гетьмана на Правобережну Україну. Водночас придушили козацьке повстання під проводом С. Палія. Навесні 1705 р. Мазепа розпочав таємні переговори з союзником шведського короля Карла XII, польським королем С. Лещинським.

Навесні 1709 р. уклали угоду між Карлом XII і Мазепою, яка передбачала перехід Гетьманщини під протекторат Швеції. Після початку наступу шведів на Москву через територію України гетьман 4 листопада 1708 р. відкрито перейшов на бік Карла XII. Разом із ним до шведів приєдналися запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком. Це спричинило репресії московських військ проти прихильників Мазепи та запорожців: знищили гетьманську столицю Батурин і Запорізьку Січ. Невдала облога шведами Полтави дала Петру I змогу підготуватися до генерального бою та розгромити шведські війська в Полтавській битві влітку 1709 р. Карл XII і Мазепа змушені були відступити до турецьких володінь, де гетьман оселився в передмісті м. Бендери. Помер 21 вересня (2 жовтня) 1709 р. і був похований у Свято-Георгіївському монастирі в м. Галац (нині Румунія).

Серед заслуг Мазепи відзначають його значну культурно-меценатську діяльність. За його підтримки Києво-Могилянська колегія отримала статус академії. Було зведено або відновлено низку монументальних споруд у стилі українського бароко: у 1690 р. — новий будинок Києво-Могилянської академії, у 1698 р. — кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря в Києві (зруйнована в 1934 р.), дзвіницю собору Святої Софії в Києві; обнесено новими кам’яними стінами Києво-Печерську лавру. У 1700 р. засновано Чернігівський колегіум. Мазепа підтримував літературу, сам був автором віршів («Дума», «Пісня», «Псалми» тощо) і сприяв творчості Д. Туптала, С. Яворського, І. Максимовича.

КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687 р.

Коломацькі статті 1687 р. — договір, укладений 25 липня 1687 р. у м. Коломак (нині Харківська обл.) між новообраним гетьманом України І. Мазепою та козацькою старшиною, з одного боку, і московськими царями Іваном, Петром та царицею Софією, з іншого. Договір складався з 22 пунктів (статей). У його основі лежали попередні україно-московські договори, затверджені козацькими радами під час обрання гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Коломацькі статті з деякими змінами повторювали текст Глухівських статей 1669 р. і містили кілька нових пунктів. Статті підтверджували козацькі права й привілеї, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки.

Однак гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина — зміщувати гетьмана. Козацька старшина зобов’язувалася стежити за гетьманом і доносити царському уряду. Значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями. Гетьманському уряду заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іноземними державами. Гетьман мав відправити козацьке військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною; у гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців. У статті 19 перед гетьманом і старшиною порушувалося питання про необхідність тісного державного об’єднання України з Московською державою та ліквідацію національної самобутності українського народу. Таким чином, Коломацькі статті стали черговим кроком до обмеження автономних прав України.