БРЕСТСЬКА УНІЯ 1596 РОКУ

Брестська унія 1596 року — ключова подія в історії церковного життя України, що призвела до утворення Української греко-католицької церкви. 

Угоду укладено в місті Бресті (тепер Білорусь) у жовтні 1596 року. Її передумовами стали необхідність подолання наслідків церковного розколу 1054 року між католицькою (Рим) і православною (Константинополь) церквами, криза православної церкви в Україні XVI століття, прагнення протистояти латинізації та полонізації української еліти, а також бажання зрівняти в правах православне духівництво з католицьким. Ідея унії знайшла підтримку в польських державних і церковних колах, які переслідували власні інтереси.

Ініціатором об’єднання з Римом став львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який конфліктував із Львівським ставропігійським братством. Його підтримали єпископи холмський Діонісій Зборуйський, пінський Леонтій Пельчинський, луцький Кирило Терлецький, а з 1593 року — володимирський єпископ Іпатій Потій. Для обговорення унії в 1590–1595 роках єпископи провели п’ять синодів. У червні 1595 року Іпатію Потію та Кирилу Терлецькому доручили вести переговори в Римі, куди вони вирушили у вересні того ж року. У грудні 1595 року після тривалих переговорів обидва єпископи визнали католицьке віросповідання перед папою Климентом VIII. Згодом видано документ, який визначав права та привілеї уніатської церкви. 

Для офіційного проголошення унії київський митрополит Михайло Рагоза та польський король Сигізмунд III скликали церковний собор у Бресті, що відбувся 16–20 жовтня 1596 року. У ньому взяли участь усі єпископи, численні архімандрити, ігумени, священики та представники мирян. Однак на початку собору учасники розділилися на два табори. Проти унії виступили князь Костянтин Острозький і протосинкел Никифор, представник константинопольського патріарха, до яких приєдналися львівський єпископ Гедеон Балабан і перемишльський єпископ Михайло Копистенський. Разом із частиною духівництва та мирян вони провели окремий православний собор, який засудив діяльність митрополита Рагози та єпископів, що підтримали унію.

Митрополит Рагоза та лояльні до нього єпископи провели власний собор, який завершив процес укладення унії з Римом. У ньому взяли участь митрополит, п’ять єпископів, частина духівництва, шляхта та представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що повідомлено окремим посланням митрополита. Відповідно до умов Брестської унії, Українська греко-католицька церква зберегла східний (православний) обряд, церковнослов’янську літургійну мову, право обирати митрополита та єпископів, юліанський календар і можливість одруження для нижчого духівництва. Водночас визнавалося верховенство римського папи як першоієрарха християнської церкви та приймалися католицькі догмати. Духівництво, яке визнало унію, зрівнювалося в правах із католицьким, звільнялося від податків і повинностей. Єпископам обіцяли місця в сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка залишилася невиконаною.

Шляхта та міщани, які прийняли унію, отримали рівні права з католиками латинського обряду та можливість обіймати посади в державному й міському управлінні. Після Брестського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії приєдналися до унії відповідно в 1692 і 1700 роках.