ДАВНІ НАРОДИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

До найдавніших народів, що населяли територію України, належать скіфи-орачі, які жили між Дністром і Дніпром, скіфи-хлібороби в низов’ях Дніпра та інші. У V—IV ст. до н. е. скіфи досягли значної військової й економічної могутності, підтримували активні зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я та здійснювали військові походи на сусідні й віддалені землі.

КІМЕРІЙЦІ

Кімерійці — перший історично зафіксований народ на території сучасної України. Відомості про них містяться в поемі Гомера «Одіссея», «Історії» Геродота, «Географії» Страбона та в ассирійських клинописних джерелах. З X по VII ст. до н. е. іраномовні кочові племена кімерійців займали степову територію між Доном і Дністром, а також Кримський і Таманський півострови. Конярство забезпечувало їх верховними кіньми та продуктами харчування.

Завдяки тісним контактам із кавказькими металургійними центрами кімерійці першими серед племен України опанували технологію виготовлення заліза тигельним, а згодом сиродутним способом за допомогою горна. 
Володіючи потужною кіннотою, залізними мечами та стрілами із залізними наконечниками, кімерійці чинили значний тиск на осіле землеробське населення українського Лісостепу. Носії чорноліської археологічної культури, що проживали в межиріччі Дніпра й Дністра, змушені були будувати добре укріплені городища для захисту від кімерійців. У VII ст. до н. е. кімерійці залишили територію України, і достовірних свідчень про їхню подальшу долю не збереглося. На зміну їм зі сходу прийшли скіфські племена.

СКІФИ

Скіфи (сколоти) — кочові іраномовні племена, що жили в VII—III ст. до н. е. в степах Північного Причорномор’я. Відомості про них збереглися в ассирійських (VII—VI ст. до н. е.) та грецьких (V—IV ст. до н. е.) джерелах, зокрема в працях Гіппократа, Страбона, Есхіла, Аристофана. Геродот присвятив скіфам четверту книгу своєї «Історії», описавши їхню територію, заняття, побут, звичаї, релігію та похід перського царя Дарія І. Скіфи прийшли в Північне Причорномор’я зі сходу. У V—IV ст. до н. е. під їхній вплив потрапили землі лісостепової смуги Лівобережної та Правобережної України, а також території на захід від Дністра, що утворили Велику Скіфію — географічно-етнографічну назву регіону, де поширилася скіфська матеріальна й духовна культура та військовий вплив. Населення Великої Скіфії було різнорідним і складалося з власне скіфських племен (кочові скіфи, царські скіфи) та місцевих племен, що потрапили в залежність від скіфів і частково увібрали елементи їхньої культури.

Скіфські військово-племінні об’єднання являли собою ранню форму кочівницької державності, яка досягла піку розвитку в середині IV ст. до н. е. за царя Атея. Після появи сарматів між Доном і Дніпром, а згодом і на захід від Дніпра, скіфська державність, що ґрунтувалася на військовій силі, занепала. Продовженням Великої Скіфії стало Скіфське царство в Криму, яке проіснувало до III ст. н. е., та Мала Скіфія на території сучасних Молдови й Румунії. Ці державні утворення перебували під значним впливом античної цивілізації Північного Причорномор’я та мали риси європейських елліністичних держав.

Скіфи залишили багату культуру, зокрема численні кургани (сотні поховань) військово-племінної верхівки. Курганні поховання свідчать про глибоке майнове розшарування, зв’язки кочової еліти з античною цивілізацією, розвиток військової справи та релігійні вірування. Присутність скіфів у степах Північного Причорномор’я сприяла поширенню їхньої матеріальної й духовної культури серед осілих землеробських племен.

ТАВРИ

Таври (від грец. tauros — бик) — автохтонне населення Криму, від якого походять назви Кримського півострова: Таврида, Таврика, Таврія. Дослідники простежують зв’язок таврів із культурами населення Криму та Подніпров’я епохи кам’яного й бронзового віків. Відомості про таврів містяться в працях давньогрецьких, римських і візантійських авторів із V ст. до н. е. до X ст. н. е. Одним із перших про таврів написав Геродот.

САРМАТИ

Сармати (савромати) — група кочових іраномовних племен, що в VI—V ст. до н. е. населяли степи Поволжя, Уралу й Казахстану, а в III ст. до н. е. — IV ст. н. е. — степову смугу України та частково Румунії. За Геродотом, сармати були союзниками скіфів під час скіфо-перської війни наприкінці VI ст. до н. е. Вони поділялися на кілька племінних груп: аорси (на схід від Дону), сираки (Прикубання), роксолани та алани (Північне Причорномор’я). Територію їхнього проживання поділяють на Азіатську Сарматію (на схід від Дону) та Європейську Сарматію.
Історію сарматів поділяють на чотири етапи: савроматський (VI—IV ст. до н. е.), ранньосарматський, або прохорівський (III—II ст. до н. е.), середньосарматський (I ст. до н. е. — II ст. н. е.) та пізньосарматський (середина II—IV ст. н. е.). Сарматська культура відома переважно за похованнями, де знаходять кістки овець, мечі із серпоподібним або кільцеподібним лезом, бронзові фібули, дзеркала, ліпний і гончарний посуд. Могильники, як-от Усть-Кам’янка, налічують до сотні поховань.

У Північному Причорномор’ї сарматські поховання вирізняються золотими, срібними й бронзовими прикрасами в поліхромному стилі, бронзовими казанами із зооморфними ручками, а також привізним глиняним і скляним посудом. Прикладом багатого поховання є курган Соколова Могила біля села Ковалівка Миколаївської області. Основою господарства сарматів було скотарство, доповнене промислами, ремеслами та торгівлею з сусідами. 

За свідченнями античних авторів, сармати за зовнішнім виглядом і способом життя нагадували скіфів-кочівників. Їхньою основною їжею були м’ясо, молоко та сир. Вони жили в наметах, установлених на дво- або чотириколісних возах. Сарматська кіннота, закута в залізну збрую, озброєна довгими списами й мечами, наступала клином і була непереможною в Євразійському степу. У сарматському суспільстві зберігалися пережитки матріархату: жінки полювали верхи, воювали нарівні з чоловіками, носили чоловічий одяг і не виходили заміж, поки не вбивали ворога.

У середині III ст. н. е. військова могутність сарматів на Правобережній Україні була послаблена готами, а в IV ст. н. е. вони зазнали поразки від гунів і частково були асимільовані.