БРУСИЛОВСЬКИЙ ПРОРИВ

Брусиловський прорив 1916 р. — наступальна операція російських армій Південно-Західного фронту (командувач генерал О. О. Брусилов, начальник штабу генерал В. М. Клембовський) із 22 травня (4 червня) до кінця серпня (початку вересня) під час Першої світової війни 1914–1918 рр. Відповідно до рішення конференції держав Антанти в Шантії (березень 1916 р.), російське командування планувало розпочати в середині червня 1916 р. великий наступ на всіх трьох фронтах.

За директивою Ставки від 11 (24) квітня 1916 р., головний удар мали завдати війська Західного фронту з району Молодечно на Вільно, а допоміжні удари — Північний фронт із району Двінська на південно-схід і Південно-Західний фронт із району Рівного на Луцьк. У травні союзники, у зв’язку з важкою поразкою італійських військ у районі Трентіно, звернулися до Росії з проханням прискорити початок наступу. Ставка вирішила розпочати наступ Південно-Західного фронту на два тижні раніше запланованого терміну. Задумом командування Південно-Західного фронту передбачалося замість звичного в ході війни таранного удару на одному напрямку завдати одночасних сильних ударів кожною армією фронту (8-ма, 11-та, 7-ма та 9-та) з метою скувати резерви супротивника; головний удар завдавали війська 8-ї армії на правому крилі фронту. Південно-Західний фронт мав незначну перевагу над австро-угорськими арміями (4-та, 1-ша, 2-га, Південна німецька та 7-ма) у живій силі (573 тис. багнетів проти 448 тис.) і легкій артилерії (1770 гармат проти 1301), але поступався у важкій артилерії (168 гармат проти 545). Наступ розпочався на всьому фронті 22 травня (4 червня) після артилерійської підготовки, що тривала від 6–8 годин (11-та і 9-та армії) до 29 годин (8-ма армія) і навіть 46 годин (7-ма армія).

Найбільшого успіху досягла 8-ма армія (командувач генерал О. М. Каледін), що наступала на луцькому напрямку. Прорвавши фронт на шістнадцятикілометровій ділянці Носовичі–Корито (так званий Луцький прорив), вона 25 травня (7 червня) зайняла Луцьк, а до 2 (15) червня розгромила 4-ту австро-угорську армію ерцгерцога Йосипа Фердинанда й просунулася на 65 км. Однак згодом 8-ма армія, вичерпавши свої та фронтові резерви, зіткнулася в районі Киселин із завзятим опором німецьких військ, перекинутих із Франції та інших ділянок фронту. З 3 до 22 червня (16 червня – 5 липня) 8-ма армія відбивала контрудари німецьких армійських груп генералів Марвіца, Фалкенгайна і Бернгарді. 11 (24) червня Південно-Західному фронту передали 3-тю армію (командувач генерал Л. П. Леш) із Західного фронту.

Спроба форсування р. Стохід і оволодіння Ковелем силами 3-ї та 8-ї армій закінчилася невдачею через те, що німецьке командування перекинуло сюди значні сили й створило потужну оборону. У центрі фронту 11-та армія (командувач генерал В. В. Сахаров) у травні прорвала фронт біля Сопанова, а 7-ма армія (командувач генерал Д. Г. Щербачов) — біля Язловця, але контрударами супротивника (зі складу армійської групи генерала Бем-Ермоллі та Південної армії генерала Ботмера) наступ було зупинено. 9-та армія (командувач генерал П. А. Лечицький) прорвала фронт на одинадцятикілометровій ділянці Онут–Доброноуць, розгромила 7-му австро-угорську армію генерала Пфланцер-Балтина і 5 (18) червня зайняла Чернівці, а в червні–липні звільнила всю Буковину та 31 липня (13 серпня) закріпилася на фронті Станіслав–Делятин–Кимполунг. Наступ Південно-Західного фронту не був своєчасно підтриманий іншими фронтами, а Ставка виявилася неспроможною забезпечити взаємодію фронтів. Двічі розпочатий наступ Західного фронту (2 (15) червня і 20–26 червня (3–9 липня)) та наступ Північного фронту 20–26 червня (3–9 липня) закінчилися повною поразкою. 26 червня (9 липня) Ставка поклала завдання головного удару на Південно-Західний фронт і передала йому свій стратегічний резерв — Особливу армію генерала В. М. Безобразова (3 корпуси), але це рішення було запізнілим. У липні–серпні війська 3-ї, 8-ї та Особливої армій вели запеклі бої на р. Стохід, намагаючись прорвати фронт супротивника на ковельському напрямку, але великі втрати змусили припинити наступ.

Незважаючи на те, що первісний успіх Південно-Західного фронту не був використаний Ставкою для досягнення вирішального результату на всьому фронті, наступ мав велике стратегічне значення. Супротивник утратив у травні–серпні до 1,5 млн осіб, зокрема понад 400 тис. полоненими (російські війська втратили близько 0,5 млн осіб); російські війська захопили 581 гармату, близько 1800 кулеметів, приблизно 450 бомбометів і мінометів.

Сили австро-угорської армії були настільки послаблені, що до кінця війни вона вже не могла вести активних дій.