Черговий російсько-турецький конфлікт назрів у середині ХІХ ст., коли Росія спробувала нав’язати Туреччині конвенцію про статус православної церкви в Палестині та Сирії, а також укласти оборонний союз проти Франції. Не отримавши позитивної відповіді, російський посол у Стамбулі князь О. С. Меншиков 17 травня 1853 р. висунув турецькому уряду ультиматум.
Відповіді на нього не надійшло. Миколі I, щоб не втратити престиж, залишалося лише оголосити Туреччині війну. У вітчизняній історіографії вона відома як Кримська війна (1853–1856 рр.).
У червні 1853 р. вісімдесятитисячна російська армія під командуванням генерал-лейтенанта М. Д. Горчакова перейшла річку Прут і протягом трьох тижнів зайняла Молдавію та Валахію. 14 вересня султан Абдул-Меджид зажадав від Росії у п’ятнадцятиденний термін вивести окупаційні війська з Дунайських князівств. Водночас Франція та Англія вирішили ввести свої ескадри до Мармурового моря.
Бойові дії на Дунаї розпочалися в жовтні, але велися надто мляво. Улітку 1854 р. через погрози з боку Австрії цар був змушений наказати вивести російські війська з Дунайських князівств.
Набагато успішніше, ніж сухопутні частини, діяв Чорноморський флот. До його складу входило 16 лінійних кораблів, 7 фрегатів, 4 корвети, 8 бригів, 30 малих вітрильних суден, 41 озброєний транспорт, 7 пароплаво-фрегатів і 26 невеликих пароплавів. У листопаді 1853 р. ескадра під командуванням віце-адмірала П. С. Нахімова, що складалася з 6 лінійних кораблів і 2 фрегатів, виявила в Синопській бухті турецьку ескадру Осман-паші, до якої входило 7 фрегатів, 3 корвети, 2 пароплави та 2 транспорти. Нахімов ухвалив рішення атакувати ворога, і внаслідок запеклого бою турки зазнали поразки. Ця подія прискорила вступ у війну Англії та Франції.
22 грудня 1853 р. (3 січня 1854 р. за новим стилем) об’єднана англо-французька ескадра увійшла в Чорне море, а 15 березня 1854 р. Англія та Франція офіційно оголосили Росії війну. Через місяць союзний флот обстріляв Одесу, але спроба висадити десант не вдалася. Простоявши тиждень на одеському рейді, союзники вирушили до Криму.
Основні події Кримської війни розгорталися під Севастополем. Через нерішучість царя Миколи I та брак стратегічного хисту в головнокомандувача князя О. С. Меншикова російські війська змушені були дотримуватися оборонної тактики, що дозволило союзникам не лише безперешкодно висадити експедиційні війська в Криму, а й оточити Севастополь. Щоб унеможливити прохід ворожих суден до Севастопольської бухти, 10 вересня 1854 р. Меншиков наказав затопити біля її входу 5 лінійних кораблів і 2 фрегати.
Героїчна оборона Севастополя продемонструвала світові неймовірну стійкість російських і українських солдатів. Водночас величезні людські втрати виявили гнилість царської військово-бюрократичної системи, що в поєднанні з економічною та технічною відсталістю Росії від передових країн Заходу визначило поразку російської армії в Кримській війні.
18 лютого 1855 р., не витримавши ганьби військових невдач, Микола I покінчив життя самогубством. На престол зійшов його старший син Олександр II (1855–1881 рр.).
Наприкінці квітня — на початку травня 1855 р. англійці, французи та турки отримали підкріплення: до Криму прибуло 18 тис. вояків із Сардинського королівства, яке також оголосило Росії війну. Згодом союзницька ескадра вирушила до Керченської протоки та висадила десанти в Керчі й Єнікале. Розграбувавши ці міста, союзники увійшли до Азовського моря, обстріляли Бердянськ, Генічеськ, Таганрог, Маріуполь і Єйськ.
27 серпня 1855 р. французьким військам удалося захопити важливий оборонний рубіж на підступах до Севастополя — Малахів курган. За один день росіяни втратили 5 генералів, 419 офіцерів і 12 488 нижніх чинів, тобто 26,5 % складу севастопольського гарнізону. Командувач російських військ князь М. Д. Горчаков, який замінив Меншикова, наказав залишити місто.
Падіння Севастополя прискорило підписання мирного договору. У лютому 1856 р. в Парижі розпочався мирний конгрес, а 18 березня укладено Паризький мирний договір. Він передбачав збереження довоєнного територіального статус-кво; гарантію прав християн в Османській імперії; закриття Чорноморських проток для військових суден; оголошення Чорного моря нейтральним і відкритим для торговельних суден усіх націй; ліквідацію російських і турецьких військово-морських арсеналів на його берегах; відкриття Дунаю для річкових суден усіх країн; збереження васальної залежності Сербії, Молдавії та Валахії від Туреччини; відмову Росії від укріплення Аландських островів у Балтійському морі.
_ _ _ _ _
Ключові слова: українські традиції, звичаї, Історія України, КРИМСЬКА, культура.